Джерела забруднення питної води
Водяні ресурси, що формуються в межах України, надзвичайно обмежені. Їхній обсяг складає 52 км3/рік, у тому числі поверхневі – до 39км3/рік, підземні – до 13 км3/рік. Величина водоспоживання в країні неухильно наближається до межі ресурсів і досягає 30-36 км3/рік. При цьому 88 % основних рік мають екологічний стан басейнів, що оцінюються як "погане", "дуже погане" і "катастрофічне". У 61 % основних рік України вода оцінюється як "сильно забруднена", і тільки 3% рік мають воду задовільної чистоти.
Найбільш розповсюдженими забрудненнями водяних джерел є нітрити (до 2 ПДК), феноли (до 16 ПДК) і нафтопродукти (до 10 ПДК), сполуки міді (до 11 ПДК), цинку (до 10 ПДК), марганцю (до 50 ПДК). Колі-індекс води десятків малих рік України сягає від 2 до 20 тисяч. Вплив антропогенного фактора на вміст азоту в загальному змісті мінерального азоту в поверхневих водах деяких рік складає 92 %.
Загальне річне скидання стічних вод у водотоки складає 15,6км3/рік, у тому числі комунальне господарство, якість води якого має свої особливості – 3,8 км3/рік, з них без очищення – 0,11 км3/рік, недостатньо очищених – 1,25 км3/рік, нормативно чистих без очищення – 0,12 км3/рік, нормативно чистих після очищення – 2,32 км3/рік. Повний перелік усіх джерел забруднення питної води перелічити не представляється можливим, однак приведемо основні.
Комунальні стоки – містять як хімічні, так і мікробіологічні забруднення і становлять серйозну небезпеку. Бактерії, що містяться в них, і віруси є причиною небезпечних захворювань: висипного тифу і паратифу, сальмонельозу, бактеріальної краснухи, холери, вірусних запалень навколо мозкової оболонки і кишкових захворювань. Така вода може бути переносником яєць глистів (солітери, аскариди і власоглави). У комунальних стоках присутні також токсичні детергенти (миючі речовини), складні ароматичні вуглеводні (САУ), нітрати і нітрити.
Промислові стоки – у залежності від галузі промисловості можуть містити практично всі існуючі хімічні речовини: важкі метали, феноли, формальдегід, органічні розчинники (ксилол, бензол, толуол), згадані вище (САУ) і т. зв. особливо токсичні стоки. Останній різновид викликає мутагенні (генетичні), тератогенні ( пошкоджуючи плід) і канцерогенні (ракові новотвори) зміни. Головні джерела особливо токсичних стоків: металургійна промисловість і машинобудування, виробництво добрив, целюлозно-паперова промисловість, цементно-азбестове виробництво і лакофарбова промисловість.
Комунальні відходи – у більшості випадків там, де немає мережі водопостачання, немає і каналізації, а якщо і є, то вона (каналізація) не може цілком запобігти проникненню відходів у ґрунт і, відповідно, у ґрунтові води. Оскільки верхній обрій ґрунтових вод розташований на глибині від 3 до 20 м (глибина звичайних колодязів), то саме на цій глибині накопичується "продукти" людської діяльності в набагато більш серйозних концентраціях, чим у поверхневих водах: детергенти з наших пральних машин і ванн, кухонні відходи (залишки їжі), фекалії людей і тварин. Звичайно ж, усі перераховані компоненти профільтровані крізь верхній шар ґрунту, але деякі з них (віруси, водорозчинні і плаваючі субстанції) здатні проникати в ґрунтові води практично без утрат. То, що вигрібні ями і місцева каналізація розташовуються на деякім видаленні від колодязів нічого не значить. Доведено, що ґрунтові води можуть при дотриманні деяких умов (н.п. легкий ухил) переміщатися в горизонтальній площині на кілька кілометрів!
Промислові відходи – у ґрунтових водах присутні в трохи менших кількостях, чим у поверхневих водах. Частина відходів направляються прямо в ріки. Крім того, промислові пил і гази осідають безпосередньо чи в з’єднанні з атмосферними опадами і накопичуються на поверхні ґрунту, розчиняються і проникають усередину. До промислових забруднень ґрунту відносяться також органічні сполуки, що утворяться при переробці овочів і фруктів, м’яса і молока, відходи пивзаводів, тваринницьких комплексів та інш.
Метали і їхні сполуки проникають у тканині організму у вигляді водяного розчину. Проникаюча здатність дуже висока: уражаються усі внутрішні органи. Виведення з організму через кишечник, легені і бруньки приводить до порушення діяльності цих органів. Накопичення в організмі різних елементів приводить до наступних порушень:
– поразці бруньок — ртуть, свинець, мідь;
– поразці печінки — цинк, кобальт, нікель;
– поразці капілярів — миш’як, вісмут, залізо, марганець;
– поразці серцевого м’яза — мідь, свинець, цинк, кадмій, ртуть, таллій;
– виникненню ракових захворювань — кадмій, кобальт, нікель, миш’як, радіоактивні ізотопи.
Слід зазначити, що технології очищення і знезараження питної води, що сьогодні широко застосовуються, були розроблені ще в 30 – 40 роки і не розраховані на очищення води забрудненої продуктами антропогенного і техногенного походження. Багато споруджень не виконують свою бар’єрну роль.

Властивості води 

Якою має бути якісна питна вода
Проблеми гiгiєни водопостачання зачiпають iнтереси дуже великого кола людей. Ця особливiсть визначається, передусім, тiєю роллю, що вода відіграє як незаперечний чинник оптимального перебігу фізіологічних процесів в організмі людини. 
У середньому тiло людини на 65% складається з води. При цьому встановлено, що чим бiльш зрiлий органiзм, тим менше у ньому води.
Порiвняно невеликий дефiцит води в органiзмi може призвести до виникнення серйозних зрушень у стані здоров’я. Так, при втратi до 10% води вiдмiчаються рiзка слабкість, підвищена тривожнiсть, тремор кiнцiвок і цiлий ряд iнших патологiчних явищ. А втрата 20-22% води несумiсна з життям, насамперед тому, що процеси травлення, обмiну та синтезу речовин можуть відбуватися лише у водному середовищi.
У той же час, не зважаючи на винятково велику фiзiологiчну роль води, її витрати для задоволення питних потреб людини порiвняно незначні. Зокрема, в умовах помiрного клiмату, при вiдсутностi фiзичних навантажень людина втрачає, а отже, повинна споживати 1,5 л води на добу. 
Серед основних гігієнічних вимог, що пред’являються до питної води, слiд відзначити наступні: 
– Вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізічні якості;
– Вода повинна мати оптимальний хімічний склад;
– Вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;
– Вода не повинна бути твердою;
– Вода не повинна вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини (не більше ГДК та ГДР);
– Вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.
Якi ж захворювання можуть виникати внаслідок споживання недоброякiсної води? Серед них можна виділити:  
– Інфекційні хвороби бактеріальної природи (доведена можливiсть передачi через воду таких кишкових iнфекцiй, як холера, черевний тиф, сальмонельоз, дизентерiя, паратифи, а також бруцельоз, лептоспiроз, псевдотуберкульоз, чума та туляремія);
– Вірусні захворювання (через воду можуть передаватися такі вiрусні захворювання, як вiрусний гепатит (A), поліомієліт, адено-, рео- та ентеровiруснi інфекції);
– Протозойні інфекції (до їх числа, в першу чергу, відносять балантадiоз та амебну дизентерію);
– Гельмінтози (вода – один з провідних факторiв у патогенезi виникнення таких гельмiнтозів, як аскаридоз, дифiлоботрiоз, шистосомоз, лямблiоз, анкiлостомідоз тощо);
– Захворювання, що зумовлені хімічним складом води. До цієї групи відносяться: 
1) захворювання, що виникають внаслідок споживання води, яка має високу або, навпаки, низьку твердість (висока твердiсть води зумовлює виникнення так званих «кам’яних захворювань» (сечокам’яна, нирковокам’яна, жовчокам’яна хвороби), а також подагри, натомість вода з низькою твердiстю сприяє виникненню сердцево-судинних захворювань та розвитку остеопоротичних змiн у кiстковій системi); 
2) захворювання, зумовлені високим вмістом у воді речовин азотного походження (цiаноз, явища дихальної та серцевої недостатності, водно-нітратна метгемоглобінемія);
3) біогеохімічні ендемії (флюороз, карієс, молiбденовий артрит, борний ентерит) тощо.
Стандартизацiя якостi питної води є одним з найважливіших профiлактичних заходiв і має велику iсторiю. Критерiї безпеки води для здоров’я людей змiнювалися з розширенням медичних і бiологiчних знань. Вiдповiдно відбувалися зміни і в структурі гiгiєнiчних вимог до води. 

Питна вода – це вода, яка придатна для вживання людиною внутрішньо і відповідає встановленим нормам якості. У разі невідповідності води стандартам, здійснюється її очищення і знезараження. Очищення води передбачає під собою звільнення води від завислих часток, каламутності, від невластивих їй кольору, запаху і смаку, від надмірного вмісту солей і газів. Очищення і знезараження води проводиться різними засобами, застосовуються фільтри з пористої речовини (вугілля, обпалена глина), хлор і т.п.

Найбільш придатними для господарсько-питного водопостачання, як правило, є глибокі підземні води (артезіанські, міжпластові). Їх відмінність – прозорість, відсутність організмів, постійна температура. Практично вся природна питна вода вимагає очищення та знезараження.
Якщо скласти список необхідних для життя речей, то питна вода, звичайно, його очолить. Без неї зовсім неможлива жодна з відомих форм життя.
Користь питної води в тому, що в людському організмі вона виконує такі найважливіші функції:
- зберігає структуру і функції ДНК;
- здійснює доставку кисню в клітини;
- питна вод важлива для виробництва протеїнів, що беруть участь в рості і відновленні тканин;
- дозволяє протеїнам перебудовувати структуру клітин;
- відіграє роль посередника при доставці поживних речовин;
- захищає кістки і суглоби;
- зволожує суглоби;
- є засобом для видалення шлаків з організму;
- питна вода дозволяє підтримувати електричну провідність клітин в нормі;
- регулює температуру тіла;
- забезпечує клітини водою;
- підтримує імунну систему;
- питна вода дозволяє підтримувати в нормі основний рівень метаболізму;
- відіграє роль провідника при виведенні вільних радикалів з організму;
- питна вода – це важливий компонент травних соків.
Для того, щоб добре себе почувати, людина повинна вживати тільки чисту якісну питну воду. Учені давно встановили прямий зв'язок між якістю питної води і тривалістю життя. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я близько 80% хвороб людини викликається вживанням для питних потреб неякісної води.
Якісна питна вода не повинна мати шкідливих для людини речовин, і повинна містити корисні мінерали, які необхідні для нормальної життєдіяльності нашого організму.

 Проблема Чорного моря.Інтенсивна господарська діяльність у басейні Чорного моря призвела до виникнення складних екологічних проблем. Це, насамперед, синдром морської евтрофікції, пов'язаний з інтенсивним надходженям з річковим стоком біогенних елементів, що спричинило масове "цвітіння" водоростей, зменшення вмісту розчиненого кисню, загибель бентосних організмів. Постійним явищем стали "червоні припливи" в прибережних водах.

Значним стало забруднення акваторії Чорного моря шкідливими ре­човинами, особливо нафтопродуктами. Після катастрофи на Чорно­бильській АЕС відбулося забруднення вод Чорного моря радіонуклідами. Хімічне та інші види забруднення негативно позначилися на його біоті, що призвело до зменшення запасів промислових риб, а їхню екологічну нішу зайняла медуза аурелія. Значна кількість поживи та відсутність конкурентів надало їй можливість швидко збільшити чисельність по­пуляції. Навесні 1988 р. в районі узбережжя Чорного моря поширився чужоморець, активний хижак гребінник мнеміопсис, занесений з баластними водами з портів атлантичного узбережжя. СІЛА. Він живиться дрібними рачками, личинками та ікрою риб. З його появою кількість фіто і зоопланктону зменшилася в 10—20 разів, що значно підірвало кормову базу риб. Так, у 1989 р. вилови ставриди зменшилися з 115 до 3 тис. т, значно зменшився вилов хамси тощо. Останніми роками в Чорному морі спостерігається негативна тенденція підвищення межі сірководневої зони, яка за останні три десятиріччя піднялася в середньому на 40 м, що може дуже негативно позначитися на усій екосистемі Чорного моря.

Проблема Азовського моря. Азовське море сьогодні є зоною екологічної катастрофи. Ще 4050 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, і в 12 разів більше, ніж у Балтійському. Раніше тут водилася риба 114 видів, загальний вилов її у сприятливі роки становив понад 300 тис. т на рік, переважно цінних порід. Тепер він зменшився в 6 разів. Риба, яку виловлюють, настільки забруднена хімікатами, що споживати її небезпечно.

Наслідки забруднення навколишнього середовища

 Наслідки забруднення атмосфери. Атмосфера має здатність до са­моочищення. Концентрація забруднювальних речовин через розпорошення їх у повітрі, осідання твердих часточок під впливом сили граві­тації, випадання різних домішок з опадами (дощ інтенсивністю 1 мм/год за 45 хв вимиває з повітря 28 % часточок пилу діаметром 10 мкм). Проте від величезної кількості забруднювальних речовин, що надхо­дять в атмосферу сьогодні, вона не встигає самоочищуватись. Так, при спалюванні за рік 2,1 млрд т кам'яного вугілля і 0,8 млрд т бурого в навколишнє середовище потрапляє 225 тис. т арсену, 225 тис. т герма­нію, 153 тис. т кобальту і, крім того, мільйони тони пилу з металургійних заводів, майже 1/5 частина світового виробництва цементу.
За приблизними підрахунками, маса забруднювальних речовин в ат­мосфері становить 9-10 мли т. Порівняно з масою земної атмосфери це мізерна величина, однак на висоті 50— 100 м від Землі, де саме кон­центруються забруднювальні речовини, частка їх є істотною відносно кількості чистого повітря.
Головними екологічними глобальними наслідками забруднення атмосфери є:
· парниковий ефект;
· озонова дірка;
· кислотні дощі;
· смог.

Головні джерела забруднення навколишнього середовища

 Штучне (антропогенне) забруднення атмосфери відбувається внас­лідок зміни її складу та властивостей під впливом діяльності людини. За будовою та характером впливу на атмосферу штучні дже­рела забруднення умовно поділяють на технічні (пил цементних за­водів, дим і сажа від згоряння вугілля) та хімічні (пило- або газо­подібні речовини, які можуть вступати в хімічні реакції).
За агрегатним станом усі забруднювальні речовини поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Саме газоподібні забрудники становлять 90 % загальної маси речовин, що надходять в атмосферу.
Забруднення атмосфери неоднакове по регіонах. В індустріально розвинених районах воно може бути в тисячу разів більшим за серед-ньопланетарні значення. У світі щороку спалюють понад 10 млрд т органічного палива, переробляють близько 2 млрд рудних і нерудних матеріалів. Лише при спалюванні вугілля и атмосферу щороку потрап­ляє близько 120 млн т попелу, а разом з іншими видами пилу — до 300 мли т. За приблизними підрахунками, в атмосферу за останні 100 ро­ків надійшло 1,5 млн т арсену, 1 мли т нікелю, 900 тис. т чадного газу, 600 тис. т цинку, стільки ж міді.
Серйозної шкоди навколишньому середовищу завдає хімічна про­мисловість. Особливо небезпечними є сірчисті сполуки, оксиди азоту, хлор та ін. Майже всі забруднювальні речовини можуть вступати між собою в реакції, утворюючи високотоксичні сполуки. У поєднанні з ту­маном це явище дістало назву фотохімічного смогу.
Значним джерелом забруднення довкілля є підприємства чорної металургії. Вони викидають в атмосферу багато пилу, кіптяви, сажі, важ­ких металів (свинець, кадмій, ртуть, мідь, нікель, цинк, хром). Ці речовини практично стали постійними компонентами повітря промислових центрів. Особливо гостро стоїть проблема забруднення повітря свинцем.
Повітря забруднюють практично всі види сучасного транспорту, кількість якого постійно збільшується у всьому світі . Майже всі складові вихлопних газів автомобілів шкідливі для людського орга­нізму, а оксиди азоту до того ж беруть активну участь у створенні фото­хімічного смогу. Забруднюється повітря і пилом гуми з покришок автомобілів і літаків (один автомобіль утворює близь­ко 10 кг гумового пилу).
Найбільшу загрозу для людства становить забруднення атмосфери радіоактивними речовинами. Ця проблема вперше виникла в 1945 р. після вибуху двох атомних бомб, скинутих з американських літаків на японські міста Хіросиму й Нагасакі. Природна радіоактивність існує незалежно від діяльності людини.
Живі істоти певною мірою пристосувалися до неї, хоч шкідливість її для них є очевидною.
Головними джерелами забруднення і забруднюючими речовинами ґрунтових вод вважають:
· неправильно розташовані звалища та інші сховища отруйних речовин;
· підземні резервуари та трубопроводи (особливу небезпеку станов­лять втрати бензину на АЗС);
· пестициди, що застосовуються на полях, у садах, на газонах тощо;
· сіль, якою посипають тротуари і вулиці під час ожеледі;
· мазут на дорогах для зв'язування пилу;
· надлишки стічних вод та каналізаційного мулу.